мемориал

Володимир Галицький

Кандидат Математичних Наук / Бізнес Аналітик / Статистик / Автор Наукових Книжок та Статей

Автори:

Оксана Галицька

Оксана Галицька (Вдова)

Ігорь Галицький

Ігорь Галицький (Син)

Угода:

Доступ до веб-сайту надається лише тому, хто виконує умови наступної Угоди. Приймаючи цю Угоду, Я підтверджую: мені вже виповнилось 18 років. Весь зміст та інформація, опубліковані на цьому веб-сайті, підтверджуються фактами, свідченням інших людей та публічною інформацією. Вони зберігаються на веб-сайті тільки для загальних інформаційних цілей. Увійшовши в цю систему, Я звільняю власників веб-сайта від будь-якої відповідальності. Якщо мені вдалося потрапити на цей веб-сайт в обхід цієї Угоди, де сторінка попередження ігнорується, це означає неявне прийняття вищевказаних умов, викладених в цьому документі.

Володимир Галицький народився 31 серпня 1943 року у Вінниці, Україна.

Досягнення:



Походження 
з материнської сторони 
(1860 - 1943)

Володимира Галицького прабабуся Марія та прадідусь Федір були євреями. Але публічно вони вважали себе християнами і отримали прізвище Архангельські. Вони також відвідували Православну Церкву.

У приватному житті Федір і Марія говорили на ідіш, співали єврейські мелодії і готували єврейську їжу. Вони також відвідували таємні збори синагоги. Проживали в Києві з 3 синами та 2 дочками: Андрій, Іван, Семен, Марія і Катерина.


Бабуся Володимира, Катерина, зробила глибокий внесок у його життя.

1914: Катерина зустрілася з Георгієм Новоселецьким, який походив з польської аристократичної сім'ї. Але Новоселецький клан категорично відкинув цей зв'язок.

1915: Катерина і Георгій одружилися в Києві. Тоді родичи Георгія розірвали з ним будь-які зв'язки.

1917: Комуністична революція. Архангельський клан привітав Комуністичну революцію і відрізав усі зв'язки з Катериною та Георгієм. Але сестра Марія таємно підтримувала їх.

1920: Народилася Матір Володимира, Ольга Новоселецька.

1922: Більшовицька таємна поліція вбила Георгія Новоселецького в підземних камерах тортур. Бабуся Катерина та її діти перебували під постійними загрозами смерті з боку комуністів та антисемітів.

1923: Катерина переїхала до м.Тульчин на Поділлі, щоб викладати в дитячому будинку для сиріт. Публічно, родина Катерини дотримувалися православних звичаїв. Але вдома вони говорили на ідиш, співали єврейські молитви і готували єврейську їжу. Вони також таємно відвідували синагогу.

1929-1933: родина Катерини пережила штучний голод (Голодомор) в Україні. Вони пили оцет, щоб придушити голод, їли траву, коріння дерев і суп зі старих поясів. Вони продавали свої особисті речі. А також допомагали іншим людям вижити в ці жахливі часи.

1934: Катерина та її діти переїхали до Вінниці.

1937-1939: Найближчі друзі Катерини були розстріляні або відправлені до ГУЛАГу.

1939-1941: Матір Володимира Ольга навчалася у Вінницькому Національному Медичному Університеті ім. М. І. Пирогова  і стала пізніше педіатром.



У пастці Вервольфа 
(1941 - 1944)

22.06.1941: Німецька армія просунулася на схід Радянського Союзу.

19.07.1941: Початок окупації Вінниці. Німці почали будівництво штабу "Вервольф" Гітлера біля Вінниці. ГЕСТАПО розпочало кампанію ліквідації євреїв та комуністів.

19.09.1941: Перше масове винищення євреїв. 1000 + Вінницьких єврейських дітей та дорослих було заарештовано та вбито у місцевому лісі.

10/1941-03/1944: Організовано осередок антинацистського опору в лікарні ім.Пирогова. Мати Володимира Ольга брала активну участь у цьому русі. Тоді вона мала романтичні стосунки з високопоставленим офіцером німецької армії, який прикривав ці осередки антинацистського опору.

16.04.1942: Друге масове винищення євреїв. 5000 + Вінницьких єврейських дітей та дорослих були зібрані в місцевому полі та знищені.

06/1942: Відoма антикомуністка, білогвардійкa розкрила на Базарі батька Костянтина Галицького, Федора, який був в часи громадянської війни прихованим радянським розвідником, агентом НКВД. Він ганявся за цією жінкою по всій Україні. А тепер вона прийшла з німецькими військами і впізнала Федора на Базарі "Каліча".

Мати Володимира, Ольга, допомогла йому випити отрути, яку він попросив приготувати для нього, щоб уникнути арешту ГЕСТАПО та АБВЕР.

07/1942: Німці закінчили будівництво штабу Гітлера "Вервольф".

06/1943: Німці відкрили масові могили жертв НКВД. Міжнародний Червоний Хрест підтвердив, що радянська таємна поліція (НКВД) вбила багато євреїв, полякаків та українцїв з Поділля: 9 583 жертви були знайдені в цих могилах.

31.08.1943: У Ольги народився Володимир. Його Батьком був німецький офіцер високого рангу, саме той, що допомагав підпільникам і партизанам в антинацистському опорі. Пізніше, коли німці відступили, доктор Костянтин Галицький був зареєстрований як "Офіційний батько"(Вітчим) Володимира.

13.09.1943: Успішне знищення нацистського трудового табору. У цьому таборі знаходилися будівельні робітники штабу Гітлера "Вервольф". Німецьке керівництво запланувало знищити в'язнів цього табору.

14.09.1943. Біологічний батько Володимира (німецький офіцер) попередив бійців опору про цю операцію ГЕСТАПО. За день до знищення табору бійці опору пов'язали всіх охоронців і звільнили ув'язнених. Нацисти, а такох  пізніше Радянський Союз замовчували цю подію.

19.09.1943: Помста ГЕСТАПО/ СС. Третє масове єврейське знищення: 2,000 + Вінницькі євреї  (діти та дорослі)  були зарештовані в місцевому полі та жорстоко вбиті. Нацисти, а також Радянський Союз замовчували  це третє масове винищення єврейського населення.

03/1944: Німці виїхали з Вінниці. Біологічний батько Володимира (високопоставлений німецький офіцер) просив свою кохану Ольгу разом з їхнім сином, Володимиром, поїхати до Німеччини, але вона відмовилася.

Відступаючі німецькі солдати зібрали місцевих жінок, у тому числі Матір Володимира, Ольгу, і намагалися їх зґвалтувати. Але немовля Володимир почав плакати і кричати так голосно, що прості люди почули це, збіглися і врятували цих жінок.

20.03.1944: У Вінницю увійшли загони Червоної армії. Місцевий газетний заголовок: " Не видно жодного єврея живого навколо."

Мати Ольга, Володимир (2,5 роки) і бабуся Катерина (1946)

Мати Ольга, Володимир (2,5 роки) і бабуся Катерина (1946)




Дитинство 
(1943 - 1960)

Вітчим Володимира, Костянтин Галицький, був елітним доктором радянської номенклатури. Ціле місто Вінниця вклонялося його "золотим рукам". Здавалося, Костянтин був байдужим до малого Володі. Але з роками Володимир втратив іллюзии щодо свого Вітчима. Все було набагато складніше.

З одного боку: Костянтин обожнював молодшу сестру Володимира Анастасію Галицьку . Він називав її "Маленькою принцесою тата" і робив усе, що вона просила,  навіть її домашні завдання.

Анастасія та Вітчим Володимира, Костянтин Галицький

Анастасія та Вітчим Володимира,  Костянтин Галицький

З іншого боку: Костянтин Галицький брутально бив Володимира, використовуючи 3-дюймовий солдатський ремінь з металевою пряжкою. З часом хлопчик став хронічно заїкатися і був зарахований до логопедичної клініки. Костянтин також бив Матір Володимира Ольгу та її сестру Марію за різні "провини". Ольга багато разів втікала від нього але Костянтин завжди повертав її назад.

Володимир Галицький: 3 роки (1946), 5 років (1948) та 12 років (1955))

Володимир Галицький: 3 роки (1946), 5 років (1948) та 12 років (1955)

Костянтин Галицький був дуже багатою людиною. До того ж він мав зв'язки з людьми, які посідали високі посади у владі. Пізніше він організовував різні інтриги, для того щоб ламати життя і кар'єру Володимира. У 1980-х рокі, коли Володимир вирішив дізнатися про минуле  Костянтина, декілька свідків "покінчили життя самогубством" або померли загадковим чином.

Ще навчаючись у школі Володимир нерідко отримував на вулиці побої, а часом і загрози смертю. Він розглядав кожен день як чудо від Бога! У 80-ті роки Володимир та я, Оксана, розкрили правду про його життя: біологічним батьком його був німецький офіцер високого рангу, який активно допомагав антинацистському опору у Вінниці. Докладніше про це ви можете дізнатися, переглянувши наш Документальний фільм: "Відчайдушні Воїни"

Володимир жив у будинку на вулиці Котляревського і грався з друзями зі зброєю, що лишилась ще з Другої Світової Війни. Місцеві парки розваг були побудовані на горі масових могил від часів вбивств НКВД. Володимир та його друзі регулярно натрапляли на людські черепи чи особисті речі вбитих. Вони також   відганяли нічних злодіїв на місцевих кладовищах.

1947: Масовий голод в Україні. Володимир, його Матір та бабуся Катерина  також недоїдали. Вони  були свідками і того, як люди помирали  прямо на вулицях.

06/1954: Тітка Марія Архангельська була ангел-охоронцем Володимира. Вона нерідко виривала його, малого, з рук розлюченого Констянтина. Тітка Марія була здоровою і сильною жінкою. Але в 1954 році її здоров'я раптово погіршилося і вона швидко померла від раку.

1950-56: початкові та середні класи у Вінницькій середній школі №4. Представники влади а також однокласники були недружелюбні а часом навіть і ворожі до Володимира. Деякі вчителі ставили нижчі оцінки за правильні результати. Вони нерідко відмовлялися відповідати на його запитання, називали його "ледачим" чи "неконтрольованим". Пізніше Володимир зрозумів, чому всі ці люди так ставилися до нього: вони знали, що він був сином німецького офіцера.

Анастасія Галицька, Костянтин Галицький, Бабуся Катерина, Володимир Галицький та Матір Ольга (1958)

Анастасія Галицька, Костянтин Галицький, Бабуся Катерина, Володимир Галицький та Матір Ольга (1958)

1956-1958: Штаб-Квартира "Вервольф"

Батьки Володимира купили йому перший велосипед. Він скрізь подорожував з друзями, нерідко вони долали відстань до 15 км від свого будинку. Володимир побував у селі Коло-Михайлівка ( 9 км на північ від Вінниці). Володимир грав у старих штаб-квартирах Гітлера, тунелях і бункерах. Він з друзями знаходив зброю і вони гралися з нею як з "іграшками".

10/1956: Будівля Вінницької загальноосвітньої школи № 4 була в жахливому стані. На той час Штаб-квартира Південно-Західної залізниці переїхала з Вінниці до Києва. Вінницький Педагогічний Інститут (ВПІ) переїхав до старої будівлі Штаб-квартири Південно-Західної залізниці. Старий будинок Вінницького Педагогічного Інституту був вакантним лише на 1 день! Того ранку директор Вінницької загальноосвітньої школи №4 зібрав усіх 800 студентів і сказав: "Чи хочете вилізти ви з цього (ненормативна лексика) назавжди? Чи хочете вчитися як пристойні люди?"

Всі разом (800 +): студенти , учителі, шкільний персонал схопили парти, стільці книжкові полиці та, один за одним, як армія мурах, переїхали всі до старого ВПІ будинку, 1,5 км-вгору. Наступного ранку заняття розпочалися о 8:00 на новому місці.

1958: 15-річній  Володя організував на вулиці Котляревського Клуб молодіжних космічних досліджень. Цей Клуб зайняв 3 місце в конкурсі молодих астронавтів України.
 Володимир виграв кілька районних та міських математичних і фізичних олімпіад. Тоді представники влади, вчителі та однокласники повністю змінили своє ставлення до нього.

Володимирове Свідоцтво молодого астронавта (1958)

Володимирове "Свідоцтво молодого астронавта" (1958)

06/1960: Володимир закінчив Вінницьку середню школу №4. Він склав всі 10 випускних іспитів з відзнакою. Але отримав єдину 4-ку з  російської літератури за те, що відмовився прославляти Комуністичну партію. Після закінчення середньої школи Володимир був нагороджений срібною медаллю за навчальні успіхи.



Початок
(1960-1963)

Московський Фізико-Технічний Інститут (МФТІ)

Московський Фізико-Технічний Інститут (МФТІ)

07/1960: Володимир успішно склав всі 6 вступних іспитів і був зарахований до Московського Фізико-Технічного Інституту.

Багато студентів факультету МФТІ були ворожими до Володимира.  Персонал же Кафедри Математики був хоча й холодним до нього, але справедливим і чесним.

Володимира назначили до Групи вдосконаленого вивчення англійської мови. Навчальний план передбачав розширений рівень навчання англійської мови подібно до рівня Кембріджського Університету. Професором Володимира була колишня перекладачка Міністерства закордонних справ (член КГБ). Вона вороже ставилася до нього й завжди намагалася його принизити.

90% студентів Групи вдосконаленого вивчення англійської мови провалили курс. Але Володимир зміг закінчити навчання і вирватися з пазурів жорстокої Професорши. Пізніше він зрозумів, чому Факультет МФТІ ставився так до нього: всі знали, що він є сином німецького офіцера.

Матір Ольга, сестра Анастасія Галицька, Вітчим Костянтин Галицька, Володимир Галицький і бабуся Катерина

Матір Ольга, сестра Анастасія Галицька, Вітчим Костянтин Галицька, Володимир Галицький і бабуся Катерина




Небезпечний Звязок 
(01/1963 - 10/1963)

05.01.1963: Володимир познайомився з Веронікою Бугаєвою, дочкою Віктора Бугаєва.

Віктор Антонович Бугаєв

Віктор Антонович Бугаєв

Віктор Антонович Бугаєв був всесвітньо відомим вченим; Голова Метеорології та Геофізики Радянського Союзу. Співголова Радянської Програми Космічних Досліджень. Близький друг президента МФТІ  О.Білоцерківського. 

Він був тісно пов'язаний з представниками вищих ешелонів КГБ, радянської міліції.  Свого часу займав високий пост у номенклатурі Узбекистану.

07-08 / 1963: Володимир планував одружитися з Веронікою і вирішив познайомити її зі своїми  батьками. Влітку 1963 року Володимир, Вероніка та її друзі приїхали до Вінниці. Але Вітчим Костянтин Галицький підбурив родичів Володимира, особливо Матір Ольгу, проти Вероніки. І та слухняно виконала його вимогу: "облити брудом" образ дівчини в очах сина. Він звик вірити своїм близьким, і наступного ранку холодно розпрощався з Веронікою та її друзями на вокзалі. (Вітчим Костянтин знову виграв як це повториться й пізніше, у 80-ті роки, коли він та Матір Ольга обмовляли мене, Оксану, перед Володимиром при зустрічах з ним вдома, у Києві.)

Наприкінці серпня Володимир познайомився з сусідкою Світланою. Вона справила на нього надзвичайне враження: красива, розумна і чесна дівчина. Через кілька днів Володимир повернувся до МФТІ.

10/1963: Володимир отримав листа від сестри Анастасії Галицької : Світлана покінчила собою. Мати Світлани написала листа  Президенту МФТІ  О. Білоцерківському, звинувачуючи Володимира у смерті дочки. Вона погрожувала "зарубати його сокирою при першій же зустрічі."  Володимир вирішив дізнатися правду про те, що сталося: він хотів зустрітися з Матір'ю Світлани.

На жаль, грошей у Володимира не було. Він ховався в поїзді без квитка і так проїхав більше 1000 км до Вінниці. Коли Володимир прибув, родичи негайно помістили його під 24-годинний домашній арешт: "Матір Світлани тебе вб'є сокирою, якщо ти зустрінешся з нею," так пояснювали вони свої дії.  Коли родичи пішли з дому, Володимир зумів пролізти через вузьке віконце у ванній кімнаті і помчав до будинку матері Світлани.

Після тривалої бесіди з цією жінкою Володимир зрозумів, що вона категорично змінила ставлення до нього. "Офіційний розтин показав, що Світлана була незайманою. Тепер я вірю, що ти ні в чому не винний. Дехто змусив мене написати листа до МФТІ із звинуваченням тебе. Але я не можу сказати тобі, хто є ця людина".



ВСЕ РОЗСИПАЄТЬСЯ НА ЧАСТИНИ
(1963 – 1965)

В Московському Інституті Проблем Управління (ІПУ) при МФТІ Володимир постійно відчував на собі дискрімінацію. Начальство ІПУ наполягало, щоб він негайно пішов геть дякуючи поганому володінню російскої мови. Але коли Володимир відмовився піти, Начальник ІПУ перевів його до іншого департмента. Керівник цього відділу ІПУ, Кандидат наук, був також науковим керівником у В.Калашнікова,  (близького родича винахідника АК-47). Цей Керівник не приховував свого упередженого ставлення до молодшого Калашнікова: Він надавав йому допомогу з лабораторними роботами, часто зустрічався з ним в кабінеті за закритими дверима та допомагав у підготовці до захисту Наукового Диплома.

Керівник відділу постійно дискримінував Володимира, а також наказував йому розв'язувати  дуже складні проблеми з власної кандидатської дисертації. Він відмовлявся допомагати в його дослідженнях та підготовці до захисту Наукового Диплома а також називав Володимира "ледачим і некомпетентним". Після цього Володимир втратив наукову концентрацію і впав у глибоку депресію.

09 / 1963-05/1965: Всі іспити Володимира були оцінені на "5" або "4". Але МФТІ вирішив не визнавати його досягнення. Володимир переконав Начальника ІПУ передати його іншому Науковому Керівникові відділу -  А. Бутковському для підготовки до захисту Наукового Диплома.



БОРОТЬБА НАОДИНЦІ
(1965-1966)

Науковий Керівник Володимира, А.Бутковський, був наймолодшим Доктором Наук в Інституті Проблем Управління (ІПУ). А.Бутковський допоміг Влодимирові  вибрати тему проекту: "Оптимізація багатовимірних ієрархічних систем". Він співпрацював з ним напочатку у підготовці Наукового Диплома.

Але дуже скоро начальник Бутковського, Александр Лернер, раптом наказав йому поїхати у тривалу подорож до Європи, Канади, США та Японії.

Проте Володимир продовжував працювати над своїм Науковим Дипломом. Він ретельно вивчав усі відомі методи для отримання формального рішення. Володимир попросив головного економіста СРСР доктора Бірмана та інших економістів про надання допомоги. Але вони відповіли: "Це дуже секретні дані! До них може звернутися тільки член КПРС (Комуністичної партії Радянського Союзу)". Володимир подав заяву про вступ до КПРС, але його заяву було  відхилено без будь-якого пояснення.

03.05.1966 (За два тижні до Захисту Наукового Диплома) сусід по кімнаті Володимира, Л. Свищев, та його невідомий друг організували бійку в цій кімнаті. Володимир намагався зупинити бій, але пізніше Л. Свищев стверджував, що він (Володимир) вдарив їх обох.

09.05.1966 (За тиждень до Захисту Диплома) Коммуністична ліга молоді (Комсомол) організували "шемякін суд", звинувачуючи Володимира в побитті невинних людей. Володимир відмовлявся від цього брехливого звинувачення. Він навіть показав листа від свого психолога, про його тяжкий психологічний стан дякуючи стресу. Але Комсомольський комітет відкинув ці докази (сміючись над ним) і вигнав Володимира з рядів Комсомолу. У 60-і роки в Радянському Союзі це означало кінець кар'єрі.

Володимир продовжував працювати над своїм Науковим Дипломом: вивчив численні наукові джерела і зробив їхній серйозний огляд, а також здійснив формальний аналіз багатовимірних ієрархічних систем. Володимир закінчив свій Дипломний Проект вчасно і отримав позитивні відгуки експертів.

Науковий Керівник Бутковський повернувся на роботу 03/1966 (за 2 тижні до захисту Володимиром Диплома). Він швидко оцінив роботу свого студента як "достатню для захисту". Начальник А.Бутковського, Александр Лернер, також  дав свою згоду.



В лапах безжалісної влади
(1966)

Володимир Галицький, 23 роки (1966)

Володимир Галицький, 23 роки (1966)

Фізичний Факультет призначив Володимирові наприкінці Травня захищати свій  Диплом перед Державною екзаменаційною комісією (ДЕК). Але за два тижні до цього, 17 Травня,  Факультет МФТІ раптом наказав Володимирові захищати свій Науковий Диплом саме в цей день, або ж  він буде негайно виключений  з Інституту. Володимир одразу ж побіг в офіс свого Наукового Керівника  А.Бутковського, щоб взяти документи зі своїми результатами дослідження.

Потім Володимир попросив своїх друзів однокурсників допомогти з плакатами, щоб підготуватися до цієї презентації. Чомусь А. Бутковський і два рецензенти не пішли на цей захист а залишалися у своїх кабінетах.

Александр Лернер

Александр Яковлевич Лернер

Александр Яковлевич Лернернародився у Вінниці. Він був начальником А. Бутковського, отож перевіряв презентацію Диплома В. Галицького. Володимир підготував чіткий і точний захист свого Наукового Дослідження на тему "Аналіз і оптимізація багатовимірних ієрархічних систем".

Але під час засідання Дуржавної Екзаменаційної Комісії (ДЕК) Александр Лернер категорично заявив, що Науковий Диплом Володимира Галицького "не заслуговує позитивної оцінки".

За годину секретар ДЕК оголосив вердикт: кожен студент отримав -  "5" чи "4", але Володимир отримав " 2".

У 1966 р. більшість наукових робіт в Інституті Проблем Керування (ІПК) були присвячені механічним і радіотехнічним проблемам:

Тепер навпаки. У 2010 та в наступні роки класифікація проектів Інституту Проблем Управління (ІПУ):

06/1966: Під час ярмарки вакансій в МФТІ кожному студенту була запропонована робота в науково-дослідних установах. Після 5 годин очікування Володимира викликали останнім. Голова МФТІ  оголосив, що Володимир Галицький повинен самостійно знайти роботу.

Протягом наступного місяця, без Московської приписки, Володимир марно шукав собі місце роботи. Пізніше йому все ж вдалося знайти позицію на радіотехнічному заводі в Підмосков'ї.

Багато років по тому Володимир дізнався, що його Вітчим Костянтин Галицький і Александр Лернер добре знають один одного. Більше того, Александр Лернер був його колишнім пацієнтом не один десяток років. Отож, Костянтин Галицький  і надалі продовжував ламати життя Володимирові.



Збираючи по Шматочку
(1966 – 1969)

Рішення Державної екзаменаційної комісії (ДЕК) страшенно потрясло Володимира. Він втратив довіру до свого Наукового Керівника А. Бутковського і був дуже ображений на Керівництво МФТІ. Володимира охопила глибока  емоційно-психологічна депресія. Матір та Вітчим звинувачували його у всьому. Вони пророкували Володимиру, що він і надалі зазнаватиме невдачі в Москві і тому негайно мусить повернутися до Вінниці.  Найкраще буде для нього, казали вони, коли він продовжуватиме навчання в місцевому Політехнічному Інституті. У ці важкі для Володимира часи його підтримала бабуся Катерина.

Московский Институт Электроники и Математики (НИУ ВШЭ, МИЭМ)

Московский Институт Электроники и Математики (МИЭМ)

В Серпні 1966 р. Володимир все ж таки знайшов роботу у Московському Інституті Електроніки й Математики.

08 / 1966 - 10/1969: Володимир жив у Студентському житловому будинку у Фрязіно, на відстані 45 км від Московського Інституту Електроніки та Математики (МІЕМ). Працював він техніком, а вночі готувався до нового захисту свого Наукового Диплома. Володимир був вражений високим рівнем професіоналізму менеджмента та персоналу МІЕМ, а також повагою, з якою вони ставилися до нього. Він вирішив кілька складних технологічних і наукових проблем для цього Інституту.

Через рік  Володимир захистив свій Науковий Диплом в новій галузі: "Фізика та електроніка" і отримав Ступінь Бакалавра з відзнакою.



Повертаючись з Новими силами
(1969 – 1979)

Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України

Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України

Володимир успішно здав іспити до аспірантури в Інституті кібернетики України (Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України). Він опублікував багато статей у наукових журналах, створив та впровадив нові методи багатовимірного системного аналізу. Володимир також зробив кілька презентацій на конференціях систем управління та прикладної математики.

На конференціях деякі представники МФТІ публічно називали його "аморальною людиною." Та він розумів у чому справа: ті, хто бажав його падіння, тепер жорстоко програли. Володимир зумів, не зважаючи на шаленний тиск, піднятися і довести усім: він є справжній Вчений.

Після закінчення аспірантури Володимир підготував Кандидатську дисертацію. Чомусь Керівництво Інституту Кибернетики (ІК) відкладало захист його дисертації. Це продовжувалося аж понад 3 роки без усякого пояснення. Потім керівництво ІК зажадало від Володимира провести свій захист дисертації за межами Інституту Кибернетики. Після цього Володимир працював над різними науковими проектами для ІК.

1974: Володимир відкрив нові ефективні методи аналізу багатовимірних динамічних систем: "Сета-Критерія". Він опублікував свої результати в наукових журналах і представив їх на конгресах та конференціях прикладної математики.

Володимир  Галицький представляє результати Сета критерії; на радянській  конференції : Прикладна математика

Володимир Галицький представляє результати "Сета критерії" на радянській конференції : "Прикладна математика" (1975)


08/1974: Померла "Ангел-охоронець" Володимира, бабуся Катерина. Після її смерті Вітчим Володимира, Костянтин Галицький, повністю взяв контроль над Матір'ю Володимира,  Ольгою.

Оксана Галицка (1974)

Оксана Галицка (1974)


Напнрикінці 1974 р. ми познайомилися з Володимиром на концерті відомого Іспанського гітариста в Київській філармонії. Володимир дуже полюбляв класичну музику, а також захоплювався джазом 50 - 70 років. Я люблю класичну музику ( трохи граю на піаніно), тому було багато спільного у нас на цьому грунті. Володимир був всебічно обдарованою людиною, цікавився і світовою та вітчізняною літературою. Але вже тоді я відчувала: щось глибоко в душі його затаїлося, про яке він не хоче говорити. Пізніше Володимир крок за кроком почав розповідав про своє життя, про те, скільки довелося йому пережити несправедливості від людей.



Володимир та Оксана одружилися
(1975)

Весілля Володимира і Оксани Галіцьких (8 липня 1975 р.)

Весілля Володимира і Оксани Галіцьких
(8 липня 1975 р.)

07/1975: Я, Оксана Галицька (Дівоче ім'я: Бедзик) є дочкою відомого радянського письменника Юрія Бедзика і онукою класика української літератури Дмитра Бедзика. 8 липня 1975 року Володимир і я одружилися. Ми обоє переїхали до моїх дідуся та бабусі, Дмитро Бедзик і Марта Бедзик.

04/1976: Народився наш перший син Андрій Галицький.



Наші родичі пішли проти нашої сім'ї
(1978 - 1991)

Дмитро Бедзик

Дмитро Бедзик

Мій дід Дмитро Бедзик:


Юрій Бедзик

Юрій Бедзик

Мій батько Юрій Бедзик:



Маргарита Гонтарева

Маргарита Гонтарева

Моя Матір Маргарита Гонтарева


Марта Бедзик

Марта Бедзик

Бабуся Марта Бедзик:

Дід Дмитро Бедзик, Оксана Галицка, Бабуся Марта Бедзик (дача в Ворзелі, 1959)

Дід Дмитро Бедзик, Оксана Галицка, Бабуся Марта Бедзик (дача у Ворзелі, 1959)



Людмила Сухонюк Бедзик

Людмила Сухонюк Бедзик (2010)

Мачуха Оксани, Людмила Сухонюк Бедзик



Війна проти нашої сім'ї
(1975 – 1985)

Взимку 1979 року моя майбутня мачуха Людмила Сухонюк прийшла до нашої  квартири.  На Суханюк була розкішна натуральна шуба з лисячих спинок. В руках вона тримала величезну кастрюлю салата "Олів'є" для Дмитра та Марти Бедзиків. Сухонюк  з порога  почала погрожувати нам: " Я не позволю вам безнаказанно издеваться над родителями Юрия Дмитриевича! Вы сделали их жизнь невыносимой! Я -Агент КГБ третьего поколения. У меня есть связи в Москве и Киеве! Вы ответите за это."

Це була абсолютна й безпідставна брехня: Протягом усіх цих років ми створювали ідеальні умови для Дмитра та Марти Бедзик.  За цей час, мій дід  Дмитро,  був дуже продуктивним: він написав повість "Сполох" (1982р.). Його друзі-письменники були приємно вражені: у Дмитра Івановича з'явився молодечий запал. У нас був тоді малий син Андрій, вся домашня робота лежала на наших плечах. Моя бабуся Марта була тоді після інсульта нездоровою і теж вимагала догляду. Ніколи міліція не бувала у нас, не було ніяких доказів, що ми "постійно знущаємося" над Дмитром та його дружиною Мартою.



Зустріч Володимира із Людмилою Суханюк на дачі, у Ворзелі
(1979)



Юрій Бедзик, разом з родичами Володимира, умовили його піти з Інституту кібернетики
(1978-1979)

03/1980: Народився наш другий син, Ігорь Галицький.

Оксана Галицька з синами Андрієм та Ігорем

Оксана Галицька з синами Андрієм та Ігорем (1982)



Відстоювання моральних цінностей
(1980 - 1984)

Юрій Бедзик разом з батьком Дмитром Бедзик офіційно звернулися з листами до представників Комуністичної партії (КПРС), називаючи Володимира Галицького "ворогом народу і чужим по духу".

У 1980 р. розпочалася наклепницька кампанія проти нас. Протягом наступних кількох місяців фрази про "знущання над Дмитром Бедзиком та його дружиною родиною Галицьких" неодноразово повторювалися в приймальнях Раді Міністрів, в Спілці Письменників, ЦК КПУ та інших організаціях. Ось так створювався наш негативний імідж у вищих ешелонах влади. Пізніше ми зрозуміли, що це – чітко продумана інтрига, щоб свідомо знищити нашу родину.

Восени 1981 року серед наших паперів ми знайшли копії деяких листів Бедзиків до Ради Міністрів, ЦК КПУ. Там Володимир був названий "чужим по духу," тобто анти-радянщиком. У часи Брежнева це був прямий шлях до тюрми.

Постає питання: для чого нам підсунули ці копії? Очевидно з метою залякати нас і повністю зламати. "Ось тепер ви не рипнитесь нікуди!"

КДБ поставили нас під офіційне розслідування за "антирадянські дії". Незабаром для нашої родини розпочався справжній "1937" рік: допити КДБ, різні дивні провокації. Ми не згоджувалися на паплюження нашого чесного імені й почали захищатися як могли. Через деякий час Суханюк зустріла Володимира на вулиці й почала погрожувати: "Твое свинячее рыло в пуху. Ты - негодяй и антисоветчик! Прекрати свои клеветы."

Та наше життя після цього стало ще нестерпнішим. Майже всі наші знайомі відійшли від нас, а деякі з них написали брехливі свідчення до КДБ. Після цього Володимира, годувальника родини, вигнали з роботи. Довелося нам "висвітити" більше, аніж 100 наклепників. (Володимир відкрив свій власний метод саме для цього, який спрацював успішно).



Дмитро Бедзик і Юрій Бедзик виключили мене, Оксану, з їхньої величезної спадщини





Дмитро Бедзик і Юрій Бедзик були надзвичайно незадоволені Володимиром


Як Юрій Бедзик купив родичів Володимира та мою, Оксани, Матір з її родичами

Анастасія Галицька

Анастасія Галицька

Валерія Гонтарева

Дружина мого зведеного брата Олега, Валерія Гонтарева
Колишня Голова Національного банку України


Ольга Галицька та Костянтин Галицький (1980)

Ольга Галицька та Костянтин Галицький (1980)


Провокація з фотографіями Леоніда Брежнєва


Провокація з антирадянськими матеріалами


Юрій Бедзик використовував усі свої зв'язки, щоб позбавити Володимира роботи

Володимир Галицький

Володимир Галицький

Юрій Бедзик та його дружина, Л.Суханюк, використали свої зв'зки, щоб перешкодити Володимирові вдруге потрапити до Інституту Кибернетики

Володимир Скурихін

Володимир Скурихін

Володимир Скурихін був Науковим Керівником В. Галицького.


Володимир Васильович Щербицький

Володимир Васильович Щербицький



ПЕРЕМИР'Я

У 1984 році мій батько Юрій Бедзик і його дружина Людмила Бедзик (Сухонюк) запропонували нам підписати Перемир'я. Ми з Володимиром ставилася до цього дуже скептично, добре розуміючи, хто така Людмила Сухонюк і які у неї плани. Так зване Перемир'я відбулося в Спілці Письменників України, у Києві. Був присутній при цьому відомий письменник Борис Олійник та ще одна людина, ім'я якого я не пам'ятаю. Нам з Володимиром запропонували підписати якийсь  документ, в якому говорилося, що я, Оксана та Володимир помирилися з моїм Батоком Ю.Бедзиком та його дружиною Людмилою. Ми з чоловіком розуміли, що ця комедія розігрується для того, щоб мій Батько і його дружина виглядали красиво перед громадськістю України. Ми знали добре, що ніякого миру з цими людьми у нас не може бути, це лише красива ширма, за якою лишається все теж хиже обличчя моєї мачухи, Л.Бедзик Сухонюк і її чоловічка, мого Батька, Ю.Бедзика. Величезний спадок мого діда, Дмитра Бедзика, який фактично був моїм батьком з дитинства, повинен був залишитися повністю Ю.Бедзикові і його дружині і я навіть не можу помислити, щоб мені і моїм дітям можуть належати якісь гроші. Багато років тому, коли мене брали на виховання Марта і Дмитро Бедзикі, вони не вдочерили мене і таким чином зараз полегшили роботу їх улюбленому синочку з дружиною - залишити мою сім'ю без копійки. А можливо так і було задумано: все віддати улюбленому Юрасикові, "нашому сонечку", як батьки називали його.
Чим старшою я ставалато то все більше  починала розуміти, що я була просто приживалкою, яку взяли, щоб синок Юрасик не вважався аліментщіком. Адже він виховує дочку! О, так він мене "виховував"; як батька, я не знала його, а просто забігав до нас якийсь родич, закривався з батьками в кабінеті і вони обговорювали новини письменницького життя, а також різні події в житті дорого улюбленого синочка. З кожним роком ця прірва між нами росла і я залишалася одна в цьому світі, до кого я абсолютно не була готова, тільки з  книжок дізнавалася про нашу дійсність,  повну несподіванок і підступності.
Пізніше, на початку 80-х, коли почнеться ця війна між нашою родиною і   Ю.Бедзиком та Людмилою Сухонюк, я побачу справжнє обличчя свого Батька, жорстокого і підступного.
Повертаючись до Перемир'я, я хочу додати, що Людмила Бедзик Сухонюк поводилася дуже агресивно під час цієї церемонії. Як ми з Володимиром і підозрювали, це Перемир'я ні до чого доброго не призвело: Батько і його дружина вели себе в подальшому так само підло по відношенню до нас, використовуючи всі методи професійних КДБістів. Нижче ми розповімо вам, як вони в другій половині 80-х завербували сина Андрія, який спочатку давав їм інформацію про те, що відбувалося у нас вдома, а потім пішов і далі по шляху зради... Далі ви зможете прочитати, як із доброго, розумного хлопчика вони зробили холодного і ворожого молодого чоловіка.

Національний транспортний університет, Київ

Національний Транспортний Університет, Київ



Динамічний період
(1984 – 1988)

Олесь Бердник

Олесь Бердник

Олесь Бердник був нашим улюбленим письменником-фантастом ще з часів дитинства. Його прекрасні романи "Шляхи Титанів", "Подвиг Вайвасвати", "Стріла часу", "Чаша Амріти", та інші захоплювали наші тоді молоді серця.

Наприкінці 50-тих я, Оксана, пам'ятаю як він приїжджав у Ворзель, на дачу нашої родини Бедзиків. Я, ще підліток тоді, дивилася на нього знизу вгору, високого чоловіка з пишною чорною шевелюрою. Він завжди посміхався до мене теплою і доброю посмішкою.

Пізніше я зачитувалася його науково-фантастичними романами, людина в яких - це істота космічна, жива модель Всесвіту.

Разом з моїм батьком, Ю. Бедзиком, вони написали роман "Людина без серця".

На жаль, влада не любила Олеся Бердника та його твори. Він тричі сидів у тюрьмах за свої незалежні погляди.

На початку 1984 року ми з Володимиром почали кампанію за звільнення Олеся Бердника із тюрьми. Писали багато пристрасних листів Марчуку, Голові КДБ України, з проханням звільнити його, але звичайно відповіді не отримували. Пізніше дізналися, що Олесь Бердник змушений був послати відкритого покаянного листа до Уряду УРСР і його амністували в травні 1984р. Ми з Володимиром тоді відчували, що і наша маленька частка також є у звільненні письменника з тюрьми.


Володимир продовжував свої наукові дослідження:



Чорнобильська катастрофа
(1986)

Чорнобильська катастрофа і пост-чорнобильський Парад Першого травня

Чорнобильська катастрофа і пост-Чорнобильський Парад "Першого травня"



На шляху до демократії
(1988 – 1991)



Ми подали заяву до Посольства США
(1989 - 1991)

11/1989: Ми з Володимиром подали заяву до Посольстві США у Москві про надання притулку нам як політичним біженцям.

07/1990: Наша сім'я була викликана до Посольства США. Деякі радянські чиновники дали Посольству США фальшиві "урядові документи", які паплюжили нашу репутацію.

07/1990 - 09/1991: Міжнародний комітет порятунку затвердив кредит у розмірі 3600 доларів США для наших авіаквитків до Чикаго, США.

21.09.1991: Виїзд до Москви:

24.09.1991: Наша сім'я прилетіла до аеропорту Чикаго О'Хера з 50-ма доларами в кишені. Наші документи були майже усі вкрадені, а також пограбовано багато наших речей. Але ми були вдячні Богові за безпечне прибуття до Америки.



Америка, Америка
(1991 – 2014)

1998: Ми повернули позику Міжнародному комітету порятунку. 
1999: Пройшли тести та інтерв'ю для отримання  громадянства США. 
2000: Всі члени нашої сім"ї отримали громадянство США і вперше проголосувал на виборах Президента.
2005: Володимир разом з нами вивчав та збирав матеріали про антинацистський опір у Вінниці.




Сета-Критерія: Багатовимірний Аналіз

Повертаючись у минуле (у 1974 рік) Володимир розробив і перевірив нові ефективні методи аналізу багатовимірних динамічних систем. Ці методи призначені для точнішої перевірки авіаційних двигунів, ранньої діагностики раку та інших тяжких хвороб, аналізу фінансових проблем та ідентифікації саморобних вибухових пристроїв.

1996: Володимир приєднався до кількох математичних товариств США.

1996-2010: Володимир представив свої результати на кількох конгресах та конференціях прикладної математики.

Презентація Методу Сета критерія Володимиром  Галицьким на науковій конференції (6/4/1998)

Презентація Методу" Сета критерія" Володимиром  Галицьким на науковій конференції (6/4/1998)


2003: Створено Дослідницький Бізнес "Сета-Критерія"

2005: Бізнес Володимира "Сета Критерія" був включений до "Маркіз, Хто є хто в Бізнесі та Фінансах".

Сертифікат Маркіз, Хто є хто у Світі (2005) Володимира Галицького

Сертифікат " Маркіз, Хто є хто у Світі" (2005) Володимира Галицького


2010: Володимир (Steve) та син Ігорь (Edward) Галицький є співавторами книги: "Сета-Критерія: багатовимірний аналіз"

Сета-Критерія: багатовимірний аналіз

"Сета-Критерія": Володимир Галицький та Ігорь Галицький




Фільм "Відчайдушні Воїни":
Анти-Нацистський Опір біля
Штаб-Кватири Гітлера в Україні

2010: ми (Володимир, Ігор та Оксана) створили документальний фільм "Відчайдушні Воїни" - про антинацистський опір в Україні. 135 000 людей з 100 + країн переглянули наш фільм на YouTube, Амазон. Переглянути фільм "Відчайдушні Воїни" (безкоштовно)

Фільм Відчайдушні Воїни: Анти-Нацистський Опір біля Штаб-Кватири Гітлера в Україні

Фільм "Відчайдушні Воїни": Анти-Нацистський Опір біля Штаб-Кватири Гітлера в Україні




Зрада Сина Андрія Галицького

У 1980-х роках мій батько Юрій Бедзик та його третя дружина Людмила Сухонюк Бедзик і моя Матір Маргарита Гонтарева ледь не ув'язнили Володимира: вони офіційно приписували йому фальшиві звинувачення щодо існуючої влади.

Протягом багатьох років ми з Володимиром застерігали наших дітей, Андрія та Ігоря, не довіряти цим людям. Потім, у другій половині 80-х років, ставлення Андрія до нас, батьків і брата негативно змінилося. Кілька разів він говорив мені, Ігорю: "Не вірь нашим батькам, КДБ ніколи не переслідував їх. Вони все вигадали!" Правда лише одна: Весь Комітет Державної Безпеки офіційно не мав ніяких підстав вороже ставитися до нас: ми не виступали проти Радянської влади, не підбурювали інших до цього, не працювали на іноземні держави для повалення існуючої влади, тощо.

А ось наші родичі мали друзів у КДБ, як Л. Суханюк, мій батько Ю. Бедзик та Вітчим Володимира, К. Галицький, які допомагали їм знущатися над нами.

Якось ми дізналися, що Юрій Бедзик та його дружина Людмила Сухонюк Бедзик у другій половині 1980-х р. багато разів таємно зустрічалися з нашим сином Андрієм.

1991-2000: У США Андрій Галицький давав нам багато поганих порад, які принесли нашій сім'ї величезний фінансовий та психологічний збиток.

2006-2007: Пізніше знайомі з Києва казали нам: "Кілька разів Андрій Галицький з дружиною літали з Америки до дідуся Юрія Бедзика, його дружини Людмили Сухонюк Бедзик та бабусі Маргарити Гонтаревої.

У 2008 році мій батько, Юрій Бедзик, після довгих років хвороби помер від раку підшлункової залози. Потім нам стало відомо, що Він залишив майже всю величезну спадщину третій дружині Людмилі Суханюк Бедзик і певну частину онукові, Андрію Галицькому. Але він не залишив жодного цента мені, своїй доньці, Оксані, та мені, Ігореві, другому онукові.

Дженніфер Галицька (Сміт) та Андрій Галицький через кілька днів після смерті Володимира

Дженніфер Галицька (Сміт) та Андрій Галицький через кілька днів після смерті Володимира.

1999: Андрій Галицький зустрівся зі своєю майбутньою дружиною Дженніфер Сміт.

03/2000: Андрій Галицький та Дженніфер Сміт вирішили одружитися, не отримавши від нас благословіння. Ми просили Андрія не поспішати з одруженням, бо він мало знав цю жінку та її сім'ю. Тоді ми не до кінця розуміли, як ми вірно передбачили майбутнє, що принесе чимало горя всім нам.

Однак, подумавши (це ж наш старший син), вирішили поїхати на весілля, яке мало відбутися в іншому штаті, в Мінесоті.

09/2000 . Весілля Андрія і Дженніфер мало відбутися на початку вересня, саме на важливі свята в Америці: "День Праці". На дорогах було дуже багато машин, бо американці за традицією люблять в ці дні їздити в гості один до одного.

Дуже дивним здалося нам, що Андрій не замовив готельний номер для нас (батьків і брата). Багато номерів вже було зарезервовано раніше і тому нам вдалося перед виїздом з Чікаго знайти лише готельний номер на відстані 120-130 км від місця весільної церемонії. Ми проїхали близько тисячі км. з Чікаґо до Мінеаполіса. Місця були нам незнайомі, ми вперше завітали до штату Мінесота.

Деніс Сміт

Тесть Андрія Деніс Сміт

Ми поспішали на церемонію, не хотіли запізнюватися і щоб люди чекали нас. Тому благали Андрія, щоб він, чи може його майбутній тесть, Деніс Сміт, допомогли нам по телефону знайти той ресторан, де має відбутися весільна церемонія.

Але ніхто з них не допоміг нам.  Довелося заїхати до якоїсь маленької крамнички і придбати карту Мінеаполіса та його передмістя. Ми запізнювалися на 45 хвилин і просили Андрія почекати, але він відповів на це: "Тут багато важливих людей. Вони не будуть чекати когось там!"

Коли ми приїхали до в ресторану, весільна урочиста частина вже закінчилася. Наш новий родич, батько нареченої, Деніс Сміт, був дуже ворожим і негативним до нас. Наша нова невістка, Дженніфер (Сміт) а тепер вже Галицька, була з нами надзвичайно холодною і вела себе з нами як з незнайомими людьми. ( Нам здалося, що ми потрапили не на весілля нашого старшого сина/старшого брата , а на чиєсь чуже свято. Та навіть в цьому випадку господарі були б куди привітнішими до нас). Наша невістка Дженніфер та її батько навіть відмовилися зустрітися з нами на наступний день після весілля, щоб поспілкуватися як родичі. Ми з Володимиром подивилися один на одного: "Ось кого привів наш син, сказала я чоловікові."

У 2012 році ми переїхали з Чикаго в Бостон. Але в серпні 2013 року Володимир захворів і впав у кому. Досвідченний хірург в Массачусетському Госпіталі провів успішну хірургічну операцію на мозку. Ми відвідували Володимира щодня, протяго кількох місяців. На жаль, він отримував чимало ліків, (в Американських Госпіталях полюбляють давати паціентам багато різних медікаментів)  і йому ставало все гірше.

Наша фінансова ситуація була важкою, ми жили у знайомих і не могли забрати Володимира до себе. Тому ми звернулися до Андрія допомогти нам зняти невелику квартирку в передмісті Бостона, щоб перевезти батька одужувати вдома.

Ми мали державну допомогу, яка б частково фінансувала оренду квартири. Андрієві не довелось би платити великі гроші. Але він категорично відмовився нам допомогти у цьому пояснюючи, що у нього зовсім немає грошей. (Пізніше ми дізналися, що наш син Андрій Галицький проживав із дружиною Дженніфер Галицькою та з дітьми у  5 спальному будинку на суму $ 329,000+ (Джерело: "Центральна Вірджінія") , а в 2013 році Андрій Галицький придбав 4 гектари порожньої землі за $18 000 доларів (Джерело: "Центральна Вірджінія").

Ось як гроші дідуся Ю. Бедзика працюють.

Замість допомоги з квартирою, Андрій Галицький запрошував нас приїхати до його будинку, у Верджінію. Ми не погоджувалися, кажучи, що у нього діти малі, а батько - хворий.

Андрій дзвонив щодня, умовляв. Він обіцяв, що вся його сім'я хоче допомогти батькові одужати. Казав, що у них є спеціальна кімната для нас, де ми зможемо доглядати за ним. Дружина Дженіфер має диплом медсестри, вона робитиме все, що треба хворому Володимирові.

Мені, Ігореві, обіцяв, що у нього є робота для мене як програміста чи дизайнера.  "Ти Мама будеш вчити наших дітей українській мові, яку вони не знають зовсім", додавав Андрій.

Ми всеодно не згоджувалися... Ми пам'ятали як Андрій раніше поводив себе в Америці, які поради давав нам. (Кажуть: жінкам треба слухати свою інтуіцію. А я не послухала!)

Після 6-ти місяців щоденних відвідувань Госпіталя ми стомилися і...здалися. Подзвонили Андрієві, щоб приїхав за нами.

Ми повірили в обіцянки сина Андрія.

З першого дня Дженніфер Галицька (дипломована медсестра) наполягала на повному контролі над лікуванням Володимира, готуючи йому "спеціальні страви" і даючи певні ліки. Дружина Андрія була доброзичливою і дуже привітною, отож ми повірили, що вона хоче допомогти нашому батькові.

Протягом тижня стан Володимира покращився. Він мав хороший настрій, почав гарно виглядати і повірив, що ми всі його врятуємо.

Але раптом, на 8-ий день,  під опікою Дженніфер Галицької, Володимир впав у кому. Ми хотіли негайно викликати швидку допомогу, але Дженніфер і Андрій почали кричати на нас, щоб ми не робили цього. Та ми відмовилися слухати їх і я, Ігорь, подзвонив до швидкої,  щоб відвезти Батька до Госпіталя. Лікарі швидко відновили стан Володимира і вивели його з коми. З кожною годиною йому ставало все краще. Але це була тільки прелюдія.

На зустрічі лікарів зі сім'єю паціента Андрій Галицький відмовився забрати батька додому, стверджуючи, що він "дуже хворий", а у нього ж діти! Старша дочка Софія має слабку імунну систему, так що Батька вони не можуть забрати до себе знову. Ми були в стані повного шоку! У нас не було квартири у Вірджинії, ми не мали куди забрати хворого батька для догляду за ним. Ми попросили Андрія спільно підписати невеликий апартмент недалеко від його дому. Але він лише погодився взяти в оренду нам дешеву квартиру, далеко від їхнього містечка, в сумнівному районі, де проживають наркомани та різні "дивні особи". Ми, звичайно відмовилися від цієї пропозиції, бо проекрасно розуміли, що це означає для нас загибель.

Наступного дня Андрій і Дженніфер Галицькі сховали всі ключі від другої машини і поїхали самі на всю ніч до Госпіталя, де знаходився наш Володимир. Ми були в розпачі! Не було жодної автобусної або залізничної служби біля нас. Ми не могли відвідати нашого хворого Батька! Але чомусь Андрій  та Дженніфер провели наступні 3 ночі в Госпіталі з ним.

На 4-й ранок  вони забрали нас з дому, пояснюючи все "надзвичайною ситуацією" в Госпіталі. Коли ми прибули, Володимир знову був у глибокій комі (напів-живий). Через 40 хвилин Він помер. Ми плакали, я була у страшному відчаї! Але Андрій і Дженніфер тихо сиділи в кутку, не проливши жодної сльозинки!

Андрій Галицький відмовився організувати
Меморіальну Службу для свого Батька

Коли ми запитали Андрія, чому він не хоче організувати Меморіал для свого Батька, він сказав: "Ніхто в Церкві не знає його! Крім того, у мене немає грошей".

За матеріалами Публічної інформації, у вересні 2013 року Дженніфер і Андрій Галицькі придбали 4 гектари порожньої землі ($ 18 000), але заявили, що у них немає грошей, щоб допомогти нам.

У 2014 році, через кілька днів після смерті Володимира, я запитала мого сина Андрія : "Наш Батько так любив тебе! Він повністю довіряв тобі. Чому ти давав йому в Америці стільки поганих порад?" Андрій, стоячи до мене спиною, холодно відповів: "А він не повинен був слухати". Тоді я зрозуміла,  ким став мій старший син Андрій: Моральним Банкротом!

Через кілька тижнів Андрій і Дженніфер Галицькі раптом почали виселяти нас зі свого дому: а просто так, без усякої причини!

Т.Джей Сміт (син Дженіфер від колишніх відносин)

Т.Джей Сміт (син Дженіфер від колишніх відносин)

Всі діти різко змінилися до нас, особливо старший син Дженіфер, Т.Джей (син від колишніх відносин). Він навіть влаштував провокацію, але ми витримали і не зробили того, що треба було йому та його матері, Дженніфер.

У нас на той час не було де жити, ми не мали автомобіля. Врешті -решт, Андрій погодився заплатити за 3 місяці за невеличку квартирку у передмісті Бостона, Штата Масачусес. Наступного дня ми покинули цей, чужий тепер для нас, будинок Андрія та Дженніфер Галицьких.

У 2016 році Андрій і Дженніфер Галицькі придбали більший будинок за $ 574 500 у Варрентоні, штат Вірджинія. (Джерело: "Fauquier Now") 



Епілог

16 лютого 2014 року о 9 годині ранку Володимир Галицький помер у Меморіальному Медичному Центрі (Механіксвілл, штат Вірджинія).

Після всього, що сталося з нами у будинку Андрія та Дженніфер Галицьких, ми припинили всі контакти з ними.

Тепер Андрій Галицький "мертвий" для нас. У мене,  Оксани, є тільки один син Ігорь. У мене, Ігоря, немає більше брата.



Зв'яжіться з нами:






© Оксана Галицька та Ігорь Галицький.